Поетична творчість учнів (вибране)

Шевченкові

Він нас застерігав, будив, а ми його не чули!

А, може, й не хотіли чуть?

І вже, здавалось, ті страшні часи минули.

Е, ні! Ми помилились: труни-кораблі пливуть…

Якби ж колись ми, взявши книгу в руки,

Закарбували в серці віще слово Кобзаря,

То, мабуть, зараз не було б жалю й розпуки,

Не багряніла би від крові вся земля.

Ми наче спали – й бачили у сні

Квітучу нашу неньку Україну.

Аж ось збудились – «гради», все в огні!

Не чути ніжну пісню солов’їну…

Тарасе, бачив ти з небес палкий Майдан,

Що барикадами нам волю гартував?

Дух незалежності, мов з попелу, воскрес,

Щоб нарід український не пропав.

Я вірю: ти все бачив, чув цей здвиг,

Радів, коли вже врешті пролунало:

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!

За вас сила, за вас воля і правда святая».

Ти, знаєш, важко, коли йдуть від нас найкращі,

Оті, які любили Україну над усе…

Ми будем рухатись вперед крізь кляті хащі,

І «Заповіт» твій нас до волі поведе!

                                                             Надія Куніцька, учениця 10 класу НВК

«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів

Україно моя                            

Україно моя, ти страждала багато:

Доля знову кидала лицем до землі,

Але ти не здавалась і боролась завзято

За ту волю, що десь загубилась в імлі.

Україно моя, твої сльози лились

Дрібним дощем на наші поля,

Бо сини твої й дочки колись

Помирали в запеклих боях.

Воювали за честь і свободу

Славні воїни війська УПА

Й незалежність здобули народу,

Щоб загарбник не смів тут ступать.

Не ступав той ворог донині,

Жилося мирно нашій країні.

Було спокійно на Донбасі, в Буковині,

А тепер горе кожній людині.

Україно моя, ти у чорній хустині

Плачеш знову у тихій журі,

Бо земля вже покрила собою

Не одного з синочків твоїх…

Ти сумуєш і тихо зітхаєш,

Біль серце стискає, гірко плаче душа.

Та ти, напевно, вже й не знаєш,

Коли припиниться війна…

Що тепер буде? Коли це скінчиться?

Скільки ще хлопців загине в бою?

Хіба вони винні? За що вони гинуть?

Бо хочуть відстояти правду свою!

За наше майбутнє, за стяг синьо-жовтий,

За вільну і сильну країну свою

Боротися буде кожен українець,

До самої смерті в запеклім бою.

В бою переможем і славу здобудем,

Україну збудуємо сильну й нову!

Й молитись Богу не забудем

За нашу єдність й українську хоругву!

                                                        Надія Куніцька, учениця 10 класу НВК

«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів

Клич волі

Настали важкі сорокові роки.

Тут брат пішов на свого брата.

А від сусіда помочі не жди,

Ти сам на сам зі своїм катом

Моя праотчая країна

Вся опинилась у вогні.

Окрадена, розбита, рідна,

Маленька в цій страшній війні.

«Зродились ми великої години», –

Лунав цей заклик воїнів УПА.

З колін піднялась гідність України –

Це проявив себе народ, а не юрба.

Отож, згадаймо славних легінів і нині,

Коли агресор вже зайшов до нас у дім.

«Зродились ми великої години» –

Повсюди знов лунає, наче грім.

Цей грім скарає недругів кривавих.

І нині славне лицарство живе

У пам’яті нащадків борців славних.

Свободи поклик знов об’єднує людей.

                                           

                                           

                            Інна – Марія Гавінська, учениця 10 класу НВК

           «ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів

Хто в кого украв щастя?

(творча робота за драмою І.Франка «Украдене щастя»)

Що таке щастя? Як розпізнати,

як розгадати

щасливий момент у тисячі інших?

Чи, може,

його взагалі у світі нема?

Рай – лиш мана? Хіба?

Щастя – голос дитини.

Щастя – жодного ножа у спину.

Щастя – любов, що зігріває кров.

Воно немов

тендітна ваза з підвіконня.

Найменший порив вітру –

і тисячі уламків,

яких у ціле не збереш.

Первинний вигляд їй не повернеш.

Вона залишиться красивою, проте

це вже не те…

…Зима. Мороз. Лютує хуртовина.

Непримітна селянська хатина.

В ній господиня.

Спокійна? Байдужа? Щаслива?

Все мимо.

Це жінка, яка невимовно страждала.

В житті не зазнала

жіночого щастя ані краплини,

ані хвилини.

Жила собі «спокійно» кілька літ…

Та тут «воскрес із мертвих» чоловік,

якого вона кохала.

Чи ще кохає?

А серце розбите пам’ятає,

як любились колись молодими,

танцювали разом безупину…

Як вони були разом щасливі.

Та їхні душі розірвали,

їх роз'єднали.

Придане – тридцять срібняків,

за які продали совість ті,

що мали шанувати й берегти.

Вони втекли,

укравши щастя багатьох…

Це ще не епілог.

Вони забрали сина у вдови,

забрали голуба

і крила зрізали голубці.

Найближчі люди,

що знали кожну ахіллесову п’яту,

без посагу віддали у дальню сторону.

Вони пустили ніж у спину,

продали, як кота в мішку,

свою ж сестру.

Та їх покута все ж прийде,

ціна украденого щастя –

людська душа, Михайлове життя.

Не принесе щастя той посаг –

нагряне їх фатальний час.

                                          Інна-Марія Гавінська,

                                        учениця 10 класу НВК

«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів

  Рабів до Раю не пускають

(верлібр)

Полум’я в очах. Думках. Серцях.

І барикади гартують волю,

бажання перемоги. Надовго.

Як мінімум – назавжди.

Або хоча б на кількасот віків

спокійних днів.

Без зброї, боротьби та втрат,

вогненних барикад –

тих, що ми вже пережили. Пройшли.

Після пекучої зими,

Після якої і на нас пішли «на ви».

Нестерпно

шалений «Беркут»

лютував-зачищав Майдан.

Нещадний снайпер ціль обрав –

вже палець на гашетці.

Остання мить життя –

і куля вже прорізує повітря.

І доля обірвалася, мов нитка.

Коротка. Нетривка.

Для тебе, Воїне Світла, вже відкриті небеса.

Герою… Ангеле... Я не знаю твого імені,

не ловила швидкого погляду,

не тонула у глибині очей,

не відчувала трепету дотику.

Але я знаю, де ти зараз:

там, біля Бога.

Обірвалася твоя земна дорога –

Для Сотні розчинились небеса…

Знаєш, ми за тебе молились

відтоді, як свист кулі,

рев гармат і стогін воєдино злились.

Святих благали, плакались Отцю.

Та цю війну

лише молитвами, на жаль, не зупинити.

Знаєш, я ще приносила тобі квіти.

Маки.

Того літа вони розцвіли пекучим багрянцем.

Таким, ніби на них текла кров…

Хоча, ангеле, всяке буває…

Та я не перша квіти принесу…

Тобі їх раніше послав снайпер

одним влучним пострілом –

прямо у груди,

туди, де б’ється серце.

Билось…

Ти боровся за наш спокій до загину.

Спокій… Красиве слово. Та де його знайти,

якщо по Україні попливли

цинкові труни – кораблі,

і плачуть миром образи?

Стікають воском свічі поминальні

за тою Сотнею, в яку попав і ти,

борець за вільну Україну,

за ту, що від Карпат до Криму.

Єдину. Неподільну. Кохану.

Бо що в нас було до Майдану?

Демократія? Внизу – апатія,

театр абсурду нагорі…

Та вдарив грім!

За те, що підняли мою країну,

перед образом я опускаюсь на коліна.

Моя офіра за героїв –

молитви «Отче наш» і «Символ Віри»

Амінь…

І слава Україні!

                                          Інна-Марія Гавінська,      

                                        учениця 11 класу НВК

«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів

Присвята героям

Багато слів, несказаних і непочутих,

Багато правди в кожному із них.

Чому мовчиш? Вставай же, брате!

Чому невинні гинуть знов?!

А, може, винні? В тому, що хотіли,

Щоб Україна-ненька вільною була,

Щоб не страждала рідна Батьківщина,

Щоб Україна знову зацвіла.

А ти мовчи…

Тобі ніхто не вірить?

Усім однаково: чи жив ти, чи помер…

Всі просто скажуть, що померло…двоє,

Усі промовчать про твоїх дітей,

Про твою маму, батька і дружину.

Про те, що ти Герой, а не хлопчак,

Що ти помер за нашу Батьківщину,

Що ти завжди живий в наших серцях…

То нам усім однаково?.. Чи ж як?

Ні, ти не будеш безіменним,

Одним із багатьох, Герой-солдат!

Твоя оселя вічна – в пам'яті народу.

Осанна подвигу твоєму – і не тільки в дні знаменних дат!

                                        Соломія Бурбулевич,      

                                        учениця 9 класу НВК

«ЗНЗ І-ІІІ ступенів – ДНЗ» с. Костенів