Усний журнал «Шевченкові заповіти»

(з проектною презентацією)

(12.03.2015)

(На столі – виставка «Кобзарів» та книг про Т.Г.Шевченка; захід проводиться з використанням мультимедійної системи).

(Звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий»,

на екрані портрет Т.Шевченка і роки його життя)

(На фоні мелодії учень декламує сонет Є.Маланюка «Шевченко»)

(Входять 2 ведучих)

Ведуча І:   Коли характеризують народ, передовсім називають найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це Тарас Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

Ведуча ІІ: Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він усією своєю романтичною і благородною душею, чуйністю вірного синівського серця закипів таким гнівом до всякого, особливо духовного, рабства і такою любов'ю до свого знедоленого народу, що цими почуттями українці живуть і житимуть завжди.

Ведуча І:   Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Ведуча ІІ: Нині (як і щороку) ми проводимо шкільне шевченківське свято – усний журнал «Шевченкові заповіти», аби не просто вшанувати пам'ять геніального поета і художника, але і відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не  Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.

Ведуча І:   Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до рідного народу.

(Учень декламує вірш Т.Шевченка «Мені однаково…»)

Ведуча ІІ: На жаль, так і сталося… Україну збудили вже в пеклі глухого рабства, коли багато наших співвітчизників навіть забули, хто вони є, хто для них Шевченко й Україна, якими були їхні предки…

Ведуча І:   А ми повинні пам’ятати заповіти, які посилав у глибини майбутнього великий Тарас Шевченко. Серед цих заповітів перший і останній:

                            Свою Україну любіть,

                            Любіть її, … во время люте,

                            В остатню тяжкую минуту

                            За неї Господа моліть.

         Чи можна сказати точніше про нашу сучасність, про ту боротьбу за незалежність, яка точиться нині, про те, що тривожить кожного українця?

Ведуча ІІ: Кожен вірш Шевченка «кричить» про Україну. Кожен його твір закликає до боротьби. Кожне слово так ніжно оспівує красу нашої неньки-Вітчизни. Шевченко вічний, він живе у нас, він – образ знедоленої, але волелюбної нації.

Ведуча І:   Прожив Тарас 47 років. З них 24 – був кріпаком, 9 – вільним, 10 років карався на засланні, а решту провів під поліційним наглядом. Працював тяжко, страждав важко, щастя зазнав мало.

Ведуча ІІ: Згадаймо нині основні етапи життєвого шляху Великого Кобзаря, перегорнувши першу сторінку нашого усного журналу – «Шевченкова доля».

(Виступ учнів 9 класу з презентацією за біографією Т.Г.Шевченка)

Ведуча І:            Він не мужик, хоч з мужиків.

                            Вдивляйтеся в автопортрети!

                            Широкий розмах чорних брів,

                            Чоло художника й поета.

                            Інтелігентних скільки рис!

                            Ще молодість у бакенбардах.

                            Його увічнити взялись

                            Минулі і майбутні барди,

                            А він себе залишив нам

                            Таким, як був, до чого прагнув.

                            Це не образа мужикам,

                            Це ще одна про нього правда.

Ведуча ІІ: Другу сторінку сьогоднішнього усного журналу під назвою «Мистецькі обрії Шевченка - художника» презентують учні 8 класу.

(Виступ учнів 8 класу з презентацією про художню спадщину Т.Г.Шевченка)

Ведуча І:   Художник Тарас Шевченко міг бути багатим і уславленим, якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим викривальним словом. Але він вибрав правду і волю, і нас теж хотів бачити вільними людьми у незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:

                            Воскресну нині! Ради їх,

                            Людей закованих моїх,

                            Убогих, нищих…Возвеличу

                            Малих отих рабів німих!

                            Я на сторожі коло їх

                            Поставлю слово.

Ведуча ІІ: Шевченко – вершина родового українського дерева. Коли б волею якоїсь надзвичайної сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж усіх книжок вибирати дві, то він узяв би Біблію та «Кобзар» – Євангеліє від Тараса. Без першої був би неповноцінний духовно, а без другої – немислимий як народ.

Ведуча І:   Українці завжди стоятимуть перед Шевченком як перед своєю совістю. А в душах житиме його Слово, сповнене любові і самопожертви.

(пісня  «На високій дуже кручі» )

Ведуча ІІ: Пропонуємо вашій увазі третю сторінку усного журналу – «Вінок поетичної Шевченкіани». Поетичні рядки у цей вінок вплітають і наші учні.

(Вихованці ДНЗ, учні 4-7 класів читають поезії про Т.Шевченка,

пісня «Зоре моя вечірняя…»;

у кінці – виступ С. Борбулевич з авторським віршем «Присвята Т.Г.Шевченку»)

Ведуча І:   Ми відчуваємо Тебе, Тарасе, своїм сучасником. Ти – наш пророк, духовний батько. Творець і рятівник нації, який зробив незриме в історії зримим у слові, дав народному духові точку опори і повернув самоповагу українцям.

Ведуча ІІ: Про духовні заповіти Тараса Шевченка нащадкам, особливо актуальні у нинішній час, нагадає остання сторінка нашого усного журналу – «Пророче слово Кобзаря».

(пісня «По діброві вітер виє…»)

(Входять 2 учениці, одна з них тримає в руках  «Кобзар»)

Учениця І:         Поетичний геній Кобзаря обезсмертив національні символи України: калину, тополю, вербу, явір, барвінок. Шевченкова Україна –                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               струнка, тонкостанна, з рожевими світанками і зоряними ночами. А українське село в його поезіях – як писанка, в зеленому віночку широколистих тополь і білому серпанку квітучих садів. Але поет не лише безмежно любив свою землю за її розкішну красу. Його душу пекла велика кривда України, ранили серце її мука і біль. Сліпий кобзар, високі могили, вбога сирота, вдова безталанна, дівчина-покритка, стражденна мати-кріпачка – все це злилося в один неподільний образ України.

Чи можливе таке просте, здавалось би, людське родинне щастя в країні загального горя й сваволі, насильства й неволі? Шевченко пізнав на собі – неможливе. І тому став захисником правди, волі й справедливості як головних підвалин природного життя людини, став грізним суддею усіх кривдників і всяких рабів, які тим кривдникам потурають.

 Учениця ІІ: (тримаючи в руках «Кобзар», декламує уривок з поеми «Сон» від слів «У всякого своя доля…» до слів «Може, так і треба»)

Учениця І:           Тарас бачив раєм свою Україну, коли уявляв її без панського свавілля й чужоземного ярма. Але такою вона могла бути тоді, коли її діти стануть на захист своєї матері-Вітчизни. Тому так боліло йому безпам’ятство і рабська покірливість його сучасників – безмовних нащадків славних захисників-героїв, які кров'ю своє полили цю землю.

Учениця ІІ: (декламує з «Кобзаря» уривок з поеми «Гайдамаки» від слів «Гомоніла Україна…» до слів «Серце усміхнеться»)

(Входить учениця і декламує вірш «Розрита могила»)

Учениця І:            Такої гіркої правди, оголеної до самого нерва національної гідності ніхто ще не висловлював. Гнів і ненависть Шевченка були від великої любові  до України і невтишимого болю за неї.

Учениця ІІ: (декламує з «Кобзаря» уривок з послання «І мертвим, і живим…» від слів «Оглухли, не чують…» до слів «З братів, незрячих гречкосіїв…»)

Учениця І:           Майже 170 років минуло з того грудневого дня 1845 року, коли геній з болем і з надією намагався отверезити від надмірної самозакоханості чванливих земляків своїх – поганих правнуків «славних прадідів великих», які догідливістю, принизливим підлабузництвом, механічним повторюванням чужих істин викликали і викликають лише зневагу.

Учениця ІІ: (декламує з «Кобзаря» уривок з послання «І мертвим, і живим…» від слів «Схаменіться! Будьте люди…» до слів «Немудрі одурять…»)

Учениця І:         Дух Тараса і нині тримає нас, без нього не буде нашого повернення до власного пракореня. Місце Шевченка не стільки на покуті у рушничку і «Кобзарі» на полиці, як у наших серцях і головах наших.

Учениця ІІ: (декламує з «Кобзаря» уривок з послання «І мертвим, і живим…» від слів «У нас воля виростала…» до слів «Ким, за що закуті?..»)

Учениця І:         Ці слова – заповіт великого сина України нам, тим, хто був закодований у  слові «ненарожденним» у творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє Посланіє».      

                  

Учениця: (входить і декламує)  Всі муки й злигодні зійшлись

                                                  В його селянське добре серце.

                                                    Хто краще нього знав, яка

                                                    Гірка й тяжка сльоза вдовина,

                                                    Чия давила нас рука,

                                                    Чия ганьба, чия провина,

                                                    Що Україна, як мара,

                                                    В чужому чорному лахмітті,

                                                    «Дітьми» зневажена, стара,

                                                    Ходила, жебрачи, по світі!

                                                    Хто краще нього знав ціну

                                                    Словам учених лицемірів!

                                                    Хто так у волю осяйну,

                                                    Як ранок, неминучу, вірив!

                                                    Він був пророк великий наш,

                                                    Знав таємницю слова-грому.

                                                    Він слово гостре, як палаш,

                                                    Подав народові свойому…

Учениця ІІ: (декламує з «Кобзаря» уривок з поеми «Кавказ» від слів «Не нам на прю з тобою стати…» до слів «І правда святая!»)

Учениця І:         Нині Україна бореться зі зброєю у руках, самостверджується для себе і світу під знаком Шевченка, з його пророчими словами наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність, тому що Великий Кобзар хотів бачити Україну без зла, рівною з іншими у сім'ї світовій.  

(Демонструються кадри з Майдану, на яких Герой Небесної Сотні Сергій Нігоян читає уривок з «Кобзаря»)

Учениця (десятикласниця Н.Куніцка) на фоні портрета С.Нігояна декламує власний вірш «Шевченкові»

Він нас застерігав, будив, а ми його не чули!

А, може, й не хотіли чуть?

І вже, здавалось, ті страшні часи минули.

Е, ні! Ми помилились: труни-кораблі пливуть…

Якби ж колись ми, взявши книгу в руки,

Закарбували в серці віще слово Кобзаря,

То, мабуть, зараз не було б жалю й розпуки,

Не багряніла би від крові вся земля.

Ми наче спали – й бачили у сні

Квітучу нашу неньку Україну.

Аж ось збудились – «гради», все в огні!

Не чути ніжну пісню солов’їну…

Тарасе, бачив ти з небес палкий Майдан,

Що барикадами нам волю гартував?

Дух незалежності, мов з попелу, воскрес,

Щоб нарід український не пропав.

Я вірю: ти все бачив, чув цей здвиг,

Радів, коли вже врешті пролунало:

«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!

За вас сила, за вас воля і правда святая».

Ти, знаєш, важко, коли йдуть від нас найкращі,

Оті, які любили Україну над усе…

Ми будем рухатись вперед крізь кляті хащі,

І «Заповіт» твій нас до волі поведе!

(На фоні зображення могили Шевченка у Каневі звучить «Заповіт»)